Проза Михайла Коцюбинського — це яскраві фарби й гострі драматичні конфлікти, а його життя — це сірі будні, нудна робота і служіння суспільству. Хай там де відбуваються події його творів — у Чернігові, в Карпатах чи на італійському Капрі, в центрі уваги письменника завжди особистість. Його цікавить людина-острів, яка переживає душевну драму, відмежовується від інших, прагнучи гармонії, і водночас шукає споріднену душу. Це окремий загадковий всесвіт, до таємниць якого письменник пропонує доторкнутися і, можливо, щось розгадати. 

Про новелу «На острові» Коцюбинський писав у листі, що в ній мусить бути «трохи сонця, моря, людей та й мене». Тож і в цій книжці є сонце, море, люди і сам автор.
 
У ліричних мініатюрах «З глибини» Коцюбинський розмірковує про почуття людини як багатовимірну проєкцію її особистості.
У новелі «Intermezzo» Коцюбинський шукає духовної панацеї від розчарування та зневіри.
В оповіданні «Persona grata» письменник чітко окреслює шлях краху людини, де кожен її вибір наближає до внутрішнього падіння.
У повісті «Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський вдається до імпресіоністичної техніки письма й використовує локальний колорит, щоб сповна розкрити болі героїв.
В етюді «Лялечка» Коцюбинський порушує тему ідеалізації кохання та іронізує над грою емоцій, у якій простежується гірка мудрість про вразливість людини.