«Вініл» — роман про 30-річних, які свого часу так і не подорослішали. Лише війна змусила їх подивитися на життя по-іншому.
У центрі історії — Рита, авторка пісень, яка за останні сім років нічого не написала. Вона намагається розібратися, чому ж так сталося. Чому не вийшло побудувати стосунки з колишнім партнером по гурту і чи здатна справжня дружба пережити все?
Це книжка про життя в Києві з його затишними вуличками, переповненими барами та старими кінотеатрами. А ще це текст про втрати й пам’ять, про любов, яка не завжди має щасливий фінал, і про музику як спосіб зберегти себе.
Валерія Бабко легко й іронічно фіксує стан покоління: його жарти, сленг і переживання, тісно пов’язані з воєнною реальністю.
Валерія Бабко — письменниця, копірайтерка, маркетологиня та авторка пісень.
Валерія Бабко «Вініл»
Авторка: Валерія Бабко
Рік видання: 2025
К-сть сторінок: 240
Дизайнерка обкладинки: Тетяна Омельченко
Обкладинка: м'яка з клапанами
Розмір: 130х200 мм
ISBN: 978-617-8606-10-7
Мені бентежно читати тексти знайомих. Це відповідально й завжди є острах: а що, як не сподобається? Тут я зітхнула з полегшенням — сподобалося.
Попри невеликий обсяг, у романі вдалося щемко показати багато тем, про які ми часто думаємо, але не завжди говоримо. Це книжка про те, як твій світ розсипається на друзки, а ти намагаєшся зібрати їх, заглиблюючись у минуле й зустрічаючи людей звідти, щоб збудувати новий фундамент. Це роман про дім, про те, як встояти й відстояти, про сім’ю і про важливість нарешті вимовляти те, що довго залишалося непроговореним.
Я читала «Вініл» під час обстрілів Києва, з телефона, вночі, слухаючи вибухи. І серед цього всього в романі знайшовся момент у ресторані, який навіть трохи потішив. Думаю, ви звернете на нього увагу.
Це художній твір на межі автофікшну. Тут чесна, неідеальна героїня, якій дуже погано. Хтось її зрозуміє, хтось засудить, але вона проживає свою історію відверто, з помилками й без прикрас.Оксана Павленко, директорка DIVOCHE.MEDIA, авторка подкасту «Коли ми говоримо про книжки»
«Вініл» — чутливий і ніжний роман про Київ, музику, кохання та війну. Герої книжки Валерії Бабко схожі на нас: крихкі й вразливі, але водночас сильні й сміливі. Вони шукають себе і вчаться відпускати інших. Я раджу цю книжку не лише читати, а й слухати, адже звуковий план тексту не менш важливий за сюжетний. Прекрасний міський роман про прекрасних юних містян.
Богдана Романцова, літературна критикиня
Відгуки
"«Вініл» — роман про 30-річних, які свого часу так і не подорослішали. Лише війна змусила їх подивитися на життя по-іншому."
Так каже анотація. Для мене ж, від самого початку (а далі це лише підтвердилося) це була історія про залежності. Більші й менші. Не надто погані й не дуже хороші. Залежності від речовин, людей, чужої думки, минулого, яке було та яке так і не сталося.
Мене не можна назвати цільовою авдиторією цього роману, або принаймні не зовсім. Я не того віку, що головні герої й моє життя зовсім ні в чому не схоже на їхнє, тож ностальгією чи особисто знайомими ситуаціями мене не візьмеш. Але попри це, читати було цікаво й приємно, в першу чергу через те, як це написано.
Видно, що авторка, не побоюся цього виразу, вклала душу в цю книжку. Бо відчувається — написано про те, учасницею чи свідкою чого вона була. Текст дійсно має ще більше прийтися до душі тим, про кого тут написано. Сьогоднішнім тридцятирічним, людям цього покоління, а найбільше тим, хто пов'язав чи, принаймні намагався пов'язати своє життя із творчістю.
Текст життєвий, справжній, психологічний, не такий, що можна цілком лише вигадати. Віриш в нього головним чином завдяки деталям.
Музика — база, основа й ґрунт цього роману. Не лише через вже готовий грайлист aka назви розділів. Музика тут виступає символом епохи й місця в ній. Це треки, під, і завдяки яким головна героїня руйнує себе й збирає наново, потопає в спогадах й травмах і під які ловить хвилю нового життя. Під ці треки зароджувалося й вмирало кохання, під них жила й трансформувалася її дружба.
Чи не так само багато любові вкладено в описи Києва. Це місто — не лише декорація, а повноцінний персонаж у спогадах. Він завжди поруч, не покидає ні на мить, ні в хороші, ні в погані часи. Він може вилікувати, а може й насипати солі в рану.
Спочатку здавалося, що основною темою буде творча криза Рити та її закоханість, що так і не переросла у щось більше. Але після перетину половини книжки відкриваються нові, досі приховані або лише трохи згадувані шари травм, при чому не лише головної героїні.
Це вже не лише про закоханість і пошуки себе. Це про батьків і дітей, про сестер, про "раннє дорослішання" й відповідальність, про великі очікування й провали, про перекладання відповідальності, про вибір, про сміливість бути собою, про втрату й зцілення, про любов і дружбу.
Стиль авторки приємний та легкий. Текст читається швидко й при бажанні книжку запросто можна проковтнути за один вечір. Авторка добре працює з маркерами, що позначають час, в якому існують герої й створює легку для візуалізації картинку. А завдяки оповіді від першої особи, складається відчуття ще більшої відвертості та реалістичності.
Мені сподобалися теми, з якими тут працює авторка, всього було в міру. Не розтягнуто й не закоротко. Все потрібне без проблем зчитується поміж строк. Окрема подяка від мене за висвітлення квір тематики. Це стало приємною неочікуванкою.
(Відгуки на сучукрліт в інст: @_daria_barnes)
Перше, що мені найбільше сподобалося в цій книзі - те, як героїня взаємодіє зі мною як читачкою. Спочатку вона тримає мене на відстані, не відкривається, намагається ретельно вибудувати свій образ і здатися невразливою. Це виходить - вона здається дуже крутою та злегка претензійною. А потім ця стіна починає падати, і я знайомлюся зі справжньою Ритою, бачу її вразливою та зраненою. Дізнаюся, чому вона так ховається і від чого тікає.
Рита у першому розділі та Рита в останньому говорять з читачем зовсім по-різному, ніби за цей час ми стали близькими друзями. Це дуже майстерна робота з персонажем.
Друге, що мені найбільше сподобалося - динаміка між сестрами та стосунки з матірʼю. Вони написані щемко, тонко і чуттєво. Ці розділи - мої улюблені. Всі ці сцени дуже кінематографічні, я чітко бачу їх в уяві навіть зараз, через три місяці після прочитання.
Третє - цей роман дуже влучно і доцільно говорить про війну -- чесно, без зайвої драми і без остраху. Для дебютного роману, на мою думку, це величезне досягнення.
Це одна із тих книжок, які відкладаєш і відчуваєш легеньку пустку всередині через прощання з героями. Буду радити всім і чекати наступних романів авторки.
Анотація одразу попереджає, що це книжка про 30-річних, які свого часу так і не подорослішали. Київська богема з тусовками, трошки інфантильним поглядом на життя, сумнівами, відсутністю чітких планів на майбутнє - взагалі не про мене, але читанню це не завадило)
Навпаки мені було цікаво спостерігати за героїнею, з якою я не можу себе асоціювати. Тим більше оповідь йшла від першої особи, занурюючи мене у її (іноді не тільки) свідомість, ніби я підглядаю і бачу більше, ніж дозволяють правила пристойності. Проте саме ця щирість і чіпляла, змінюючи і ставлення до героїні: періодами вона могла підвбісити, а в інших випадках - навпаки їй хотілося співпереживати.
Велику увагу приділено музиці. Кожний розділ має назву пісні, яка має передавати його настрій. В ідеалі (за задумом авторки) слід читати й одночасно цю музику слухати. Але я не ідеальний читач, і під час читання цілком занурююсь в текст, не відволікаючись на інші подразники. І, чесно кажучи, мені такий спосіб читання не зіпсував сприйняття тексту. Бувало хотілося відволіктися й ввімкнути трек, щоб дізнатися, що це за музика, але читати історію хотілося більше)
Тут не має чіткого сюжету й класичного фіналу, де всі поставлені питання вирішуються. Навпаки, все, як у житті: щось відбувається, обставини змушують діяти, на кожному етапі доводиться робити вибори і сподіватися, що вони правильні. А ще доводиться змінюватися і дорослішати, як би цього не хотілося.
Ця книга потрапила в мій меланхолійний настрій. Зачепила ті струни душі, що відповідають за любов до Києва, Золотих воріт та Подолу. Провела мене по улюбленим місцям «молодості». Відгукнулася багатьма думками про дружбу, талант, кохання, самоідентифікацію, згубні звички, апатію, війну. А також нагадала про трошки забуті мною треки в Spotify. За Playground Love окремо 🫶🏻.
Але цю книгу очікує, як мені здається, така ж доля, що і «Спитайте Мієчку». Хтось буде у захваті, а хтось прям хейтити (що для мене досі залишається загадкою: за що хейтити такі книги?).
Написано добре, цікаво і взагалі заходило, як діти в школу.