«За пів року служби я навчився заливати хлоркою туалети, напоїв хлоркою дитину, злякався їхати на війну з другом, майже розійшовся з дівчиною. А ще роздав усі накопичені гроші, ледь вивів із тяжкого ускладнення пацієнтку, поховав свою кар’єру хірурга й набрав із 10 кіло. А, і ще майже знищив ментальне здоров’я своєї любої кішки, яка тижнями не бачить хазяїна».
«Букурія» — смішне незрозуміле слово, яке мало позначати хорошу емоцію. І саме так екіпаж свого «корабля» вирішив назвати Богдан Журавель, який одного дня із цивільного хірурга перетворився на начмеда батальйону.
Богдан майстерно поєднує чорний відчай із чорним гумором: у його тексті строковик випадково запиває ліки хлоркою замість води, довкола триває війна на виживання, а сам автор регулярно веде бесіди зі співрозмовником, якого ніхто ніколи не бачив, — іноді про щось філософсько-бентежне, а іноді вони просто травлять анекдоти.
Це відверта історія людини, що зробила важкий вибір і не завжди розуміє, як з ним жити. Жити у світі, де тебе і твоє майбутнє хоче знищити ворог. Ворог, який не має жалю чи честі. І що робити у світі, де ти вирішив боротися попри те, що тобі так страшно.
Богдан Журавель — хірург. Пішов служити 1 березня 2022 року, пройшов шлях від бойового медика до бригадного лікаря. У романі «Букурія» описав події осені 2023-го, коли обіймав посаду начмеда батальйону.
Богдан Журавель «Букурія. Історія одного плавання»
Автор: Богдан Журавель
Рік видання: 2025
К-сть сторінок: 264
Дизайнер обкладинки: Костянтин Цапок
Обкладинка: м'яка з клапанами
Розмір: 130х200 мм
ISBN: 978-617-8517-40-3
Відгуки
Якщо коротко — це дуже жива мемуаристика, ніби всі ці байки Богдан розповідає читачеві за чашечкою чогось там. Інколи розповідь настільки нелінійна і сумбурна, що втрачаєш суть, і це трохи дратує) Але в книзі багато історій про медицину і військовий побут, а таке я люблю і такого у нас видається мало (особисто мені недостатньо). Метафор подекуди аж занадто, але вони не затерті, хоча деякі відсилки настільки внутрішньотусовочні, що зрозуміти можуть, мабуть, лише учасники подій. Зате немає кліше, якими постійно грішать автори-початківці.
Книжка дуже чесна. Так і пише: "я засцяв і не поїхав", "було страшно", "ми проїбались". Багато згадок про людей, яких я знаю з соцмереж або особисто (переважно це медики), тому можна подивитись очима автора на тих, ким захоплюєшся ("О, Феб! О, Чолас!").
Чим більше читач в контексті, тим, звісно, цікавіше. Місцями думаєш: "розумію тебе як ніхто" (здебільшого це про постійну і раптову зміну наказів в армії, тож я в темі як постраждала сторона, дружина військового, застрягла між "бери квитки" і "здай квитки"). Словом, це книга-рефлексія, точно не нудна і не звичайна, не вилизана, дуже проста, і тим класна.
Проживаєш цілий спектр емоцій читаючи цю книгу
Спробую сформулювати тут. Бо коли друзі питали, то це було - смішно про страшне. Але це ж більше. Вже пройшло більш ніж пів року, як прочитала Букурію і ось тепер можу сказати так: це якесь диво, що людина всередині подій війни знаходить в собі натхнення розказати про події нам, цивільним, так щоб нам ще й було не скучно…типу, шо?
Я не дякую, я захоплююсь.
Книга майстерно написана, змусила плакати і сміятись, бігати за родичами і друзями з примірником і змушувати їх теж прочитати.
Однозначно дуже раджу!