Роман «Без ґрунту» й оповідання «Помста», «Приборканий гайдамака» та «Ой поїхав Ревуха…» об’єднані спільною темою. Це історії про співіснування в одній людині суперечливих ідентичностей і потреби прикидатися тим, ким не почуваєшся.
Події роману «Без ґрунту» розгортаються на рубежі 1920–1930-х, коли речники ідеології нового світу прокламують повний розрив з будь-якою традицією: почати історію з чистого аркуша, виплекати людину, не обтяжену ніяким спадком. В авторитарній державі вождь має стати єдиним об’єктом поклоніння.
Харківський культуролог Ростислав Михайлович приїздить до рідного міста Дніпро, щоб вирішити долю споруди вчителя – Варязької церкви.
Домонтович змальовує атмосферу тотального державного страху, вдягання масок, що часом приростають до облич, та інтелектуальної втечі від страшної реальності.
Про серію «Неканонічний канон»
Міркуючи про канон української літератури, в пам’яті спливають лише кілька прізвищ зі шкільної програми — Шевченко, Франко, Нечуй-Левицький. Хоча насправді цей перелік значно більший та різноманітніший.
Перед вами серія «Неканонічний канон», за допомогою якої ми хочемо поговорити про всіх тих, кого ми не знали, чиї тексти ми читали, не розуміючи контексту тогочасної реальності. Перед вами серія, покликана перевідкрити знайомих незнайомців. У ній ви знайдете цілий спектр українських авторів та їхніх творів — від Підмогильного і Багряного до Хвильового та Йогансена, від вишуканого інтелектуального роману до динамічного пригодницького, від новаторської урбаністичної прози до психологічних текстів.
Кожен текст супроводжується ключами для прочитання від українських літературознавців. Вони розкажуть, на що варто звернути увагу, і допоможуть подивитися на тексти українських класиків по-новому.
В. Домонтович «Без ґрунту. Оповідання»
Рік видання: 2023
К-сть сторінок: 336
Тексти звірено за виданнями: роман «Без ґрунту» друкується за виданням Домонтович В. Без ґрунту: повість. — Реґенсбурґ: Вид. Михайла Борецького, 1948. Тексти оповідань друкуються за виданням Домонтович В. Спрага музики: вибрані твори / передм., упоряд. В. Агеєвої. — К.: Комора, 2017
Дизайнер обкладинки: Володимир Гавриш
Обкладинка: м’яка з клапанами
Розмір: 130х200 мм
ISBN: 978-617-8257-55-2
Придбати цю та інші книжки із серії «Неканонічний канон» за спеціальною ціною:
«Неканонічний канон»
Відгуки
Персонажі, або що оточує протагоніста
Герой роману є свідомим утікачем від реальності. Він обирає інтелектуальну еміграцію, залишаючись фізично присутнім. Це принципова позиція людини, яка розуміє тоталітарну систему настільки глибоко, що бачить неможливість чесної гри з нею. Його"нічогонеможливість" можна розуміти не як слабкість, а форму опору: відмову від співучасті.
І Домонтович не героїзує цю позицію. Ростислав, головний герой, усвідомлює ціну свого вибору - професійну кастрацію, життя "без ґрунту", підвішеність між епохами з вагабондизмом. Це інтелектуальна чесність автора: він показує, що в деяких історичних ситуаціях немає гідних варіантів, лише менш згубні.
Інші персонажі функціонують як голоси діалогу епох. Я не відчував ніякої зацікавленості ними, але це може бути стратегією філософського роману. Нам представляють своєрідний "симпозіум" ідей, де кожна постать репрезентує певну світоглядну позицію міжвоєнної доби.
Питання культурної ідентичності
Вчитель Ростислава протиставляє себе "настанові на бароко", пропонуючи натомість візантійську традицію - похмурі пейзажі першопочатків, каміння, рубання першого міста замість садів і квітів. Це боротьба за спадщину Київської Русі проти звичної орієнтації на козацьку добу.
І до цього у мене є питання. Линників культ "першопочатків" і "нефінальності" як абсолютна цінність звучить привабливо в контексті культурно-історичної полеміки, але чи не веде він до певного нігілізму щодо "сформованого"? Чи дійсно натюрморти та завершені форми гідні лише зневаги? Іронічно, адже собор Линника залишився недобудованим - символом грандіозного, нереалізованого задуму.
Українська константа
Доволі болюча тема роману, про яку чомусь не кажуть - недовершеність як прокляття української культури. Собор Линника, що так і не збудований, стає метафорою всього проєкту українського модернізму: "починати й не кінчати, напружувати зусилля, м'язи і зриватися в катастрофу". Це перегукується з гоголівською традицією незавершеності, але тут вона набирає трагічніших обертонів.
Зовнішні обставини (тоталітарна система, історичні катастрофи тощо) перетворюють недовершеність із творчого принципу на історичну долю. Проте сам роман є завершеним - і в цьому трохи парадоксальна його перемога над власним песимізмом.
Вагабондизм як привілей і прокляття
Домонтович не подає безґрунтянство виключно в негативному світлі - ми знайомимося з формою інтелектуальної свободи. Свобода мандрувати епохами, не бути прикутим до однієї традиції, брати з кожного часу своє - це привілей мислителя.
Але така свобода має ціну - життя в уяві замість життя в історії, нездатність діяти та неможливість змінити реальність.