Народився в селі Крупове (територія теперішнього Сарненського району на Рівненщині), і з дитинства цікавився різними живими істотами. Свого часу в нашій сільській бібліотеці перечитав всі наявні книги на біологічну тематику, зокрема декілька книг Джой Адамсон та Джеральда Даррела, які ще більше підживили мою цікавість. Проте найбільше враження на мене тоді справили кілька книг про вимерлих тварин з чудовими ілюстраціями Зденека Буріана. Я був під величезним враженням від них, і всерйоз мріяв стати палеонтологом. 

Саме тому після закінчення школи вступив на біологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який і закінчив в 1995 р. Палеонтологом, втім, не став (про що іноді досі жалкую), натомість зацікавився грибами. Зокрема моя дипломна робота була присвячена ендомікоризним грибам орхідей із колекції Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка НАН України. Після університету вступив до аспірантури у відділ мікології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного (де з того часу і працюю). Там, під керівництвом професора (а згодом і члена-кореспондента НАНУ) Ірини Олександрівни Дудки, написав та захистив кандидатську дисертацію. Вона була присвячена грибам Дніпровсько-Орільського природного заповідника, і охоплювала практично всі групи наземних грибів (хоча спочатку були амбіційні плани дослідити також ґрунтові та водні). 

Завдяки такій «нерозбірливості» я отримав початковий досвід визначення та збору грибів із зовсім різних груп, як мікроскопічних, так і більш звичних для загалу (дощовиків, шапинкових грибів та трутовиків). Це згодом дало мені змогу вибрати серед них улюблену групу грибів, якою стали шапинкові, вивченням яких я з тих пір і займаюся. Звісно, навіть ця одна група грибів все-одно занадто велика як для однієї людини, тому найбільше я спеціалізуюся на грибах з двох родин – Bolbitiaceae (больбітієві) та Psathyrellaceae (пзатирелові). Це переважно дрібні та малопоказні грибочки, що належать до умовної категорії, яку закордонні мікологи жартівливо називають SBM (small brown mushrooms), тобто «маленькі коричневі гриби». Є серед них і деякі крупніші представники, краще відомі загалу, наприклад різні види гнойовиків. 

Саме грибам цих родин присвячена моя книга «Флора грибів України. Больбітієві та копринові гриби», на цю ж тему була і моя докторська дисертація. Я написав також низку статей про гриби вказаних родин, а також брав участь у написанні кількох колективних монографій, присвячених дослідженню грибів різних регіонів України, переважно природоохоронних територій (національних парків та заповідників). Безумовно, я досліджував і інші шапинкові гриби України (оскільки спеціалістів-мікологів у нашій країні вкрай мало), а не лише больбітієві та копринові, і маю непоганий практичний досвід по їх розпізнаванню. Власне, основне моє завдання – вивчення дикоростучих грибів безпосередньо в природі. Для цього щороку я з колегами виїжджаю в експедиції для збору зразків грибів у різних частинах України (зараз ми працюємо над вивченням грибів Правобережного Лісостепу). Зібрані зразки згодом ідентифікую в Інституті з використанням мікроскопа, систематизую та каталогізую. Накопичені дані згодом використовую для написання статей та монографій. Крім того, у випадках, коли ми досліджуємо гриби заповідників або національних парків, передаємо списки виявлених видів (особливу увагу звертаємо на види, занесені до Червоної книги України) керівництву цих установ. Їх згодом використовують в організації природоохоронної роботи. 

Власне, досі одне з основних завдань українських мікологів, це накопичення первинної інформації про видовий склад грибів України, оскільки це свого роду база (і вкрай необхідна) для багатьох наступних досліджень, зокрема екологічних. Це завдання досі далеке від завершення, бо практично з кожної експедиції я приводжу хоча б кілька нових для території України видів. Мушу зауважити, що всі мої статті та книги досі були чисто науковими, призначеними для спеціалістів-мікологів, а науково-популярних книг (або статей) мені досі не доводилося писати. Втім, певну науково-просвітницьку діяльність я все ж веду, оскільки є одним із експертів-мікологів у Фейсбук-спільноті «Гриби України». Крім того, періодично до нас в Інститут приходять люди, які цікавляться грибами, з різного роду запитаннями, яким я теж даю консультації. 

Час від часу до мене (та інших співробітників відділу) звертаються і журналісти за коментарями щодо грибів та грибних отруєнь (особливо часто, звісно, восени в розпал грибного сезону), тому маю і певний досвід виступів по радіо та на телебаченні. Звісно, потаємна мрія написати колись книгу для широкого загалу в мене все-таки була, саме тому я свого часу захопився фотографуванням грибів не без задньої думки якось опублікувати ці фото в такій книзі (але й для наукової роботи ці фото теж дуже корисні). 

Зараз, завдяки видавництву «Віхола» я отримав можливість реалізувати цю мрію. Є у мене, звісно, й інші інтереси, не пов’язані з грибами, зокрема я не забув свого дитячого захоплення палеонтологією, а тому досі з цікавістю читаю книги на цю тему, а також слідкую за новинами в цій області досліджень. Що стосується повсякденного життя, то людина я не надто публічна, і найбільше полюбляю читати (мене не назвеш поціновувачем високоінтелектуальної прози, найбільше полюбляю наукову фантастику та фентезі, а також науково-популярні книги, особливо по палеонтології та древній історії) або проводити час з близькими друзями.