Галина називає себе харковоцентричною письменницею. Народилася вона у Харкові, вчилася у Харківському національному університеті міського господарства імені О. М. Бекетова. Працювала перукаркою, інженеркою, дизайнеркою меблів, б’ютіменеджеркою, двірничкою, весільною шоферкою, реставраторкою театральних костюмів, копірайтеркою, укладачкою дитячих книжок.

Згодом Марина вирішила навчитися писати книги і потрапила на курс письменницької майстерності від «Літосвіта» у 2016 році. А у 2018 видавництво «КСД» взяло до антології перший роман  Галини «Почти», видавництво «Точка» друкує переклад цього роману — «Майже» (переклад Марка Терена), а у видавництві «Віват» вийшла віршована збірка «Перша книга малюка». У 2019 році Марина написала роман-адаптацію «Жіночий лікар».Також авторка брала участь у серії короткої прози «Все» (2021, 2022, 2023).

Разом із Наталкою Маринчак авторка заснувала PROавторську Резиденцію, і під час локдауну вони читали онлайн книжки, колаборували з музикантами.

Після початку повномасштабної війни вперше надовго поїхала з рідного міста і, щоби якось притлумити тугу за домом, пішла до бібліотеки. У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука Марина плела маскувальні сітки і писала вірші. Один із її текстів переклав Кшиштов Чижевський, а ще кілька увійшли до альманаху Всеукраїнського форуму військових письменників «Голоси».

Марина видала романи «Сон короля» (2023), «Ключ соль» (2024) та «Надто коротке» (2025).

Коли не пише, не читає, не танцює у балетній студії, авторка шиє коників і роздає за донати на добрі справи або дарує друзям.

Марина любить подорожувати. Під час її візиту до Німеччини сім років тому виникла ідея роману «Життя типових принцес Нідерзаксен», яку у 2021 році оформила в текст. Завдяки Юлії Максимейко роман зазвучав українською.