top of page

Людмила Таран

поетка й авторка малої прози

Народилася на Київщині у селищі Гребінки (нині Білоцерківського району). Закінчила філологічний факультет Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.

Працювала вчителькою української мови, науковицею Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського, керівником прес-центру Національного університету «Києво-Могилянська академія», редактором журналу «Українська культура», журналісткою газети «Вечірній Київ», науковицею Українського центру культурних досліджень Міністерства культури України.

 

«Бути самій собі ціллю» — гасло мого життя словами Ольги Кобилянської, — говорить про себе Людмила. — Сама собі дивуюся, скільки встигла написати про сучасну українську жінку, зокрема це нон-фікшн: 

  • «Яблуня».  Інтерв’ю, нариси про дочок-письменниць та їхніх матерів. 2019;

  • «Жіноча роль».  Літературознавчі статті. 2007;

  • «Тіло чи особистість?» Упорядкування. Літературознавчі статті. 2007;

  • «Жінка і чоловік: долаючи стереотипи». Інтерв’ю. Гендерні дослідження. 2002;

  • «Жінка як текст. Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко. Фрагменти творчості й контексти». Упорядкування. Літературознавчі статті. 2002.

Прозові книжки:

  • «Айвенко», 2021;

  • «Молодіста», 2021;

  • «Остання жінка, останній чоловік», 2016;

  • «Прозорі жінки», 2015;

  • «Артеміда з ланню та інші новели», 2010;

  • «Дзеркало Єдинорога», 2009;

  • «Ніжний скелет у шафі», 2006.

Збірки поезій:

  • «Оборона душі», 1994;

  • «Книга перевтілень», 2004;

  • «Колекція коханок», 2002  etc.

Загалом видрукувала 22 книжки». 

 

Членкиня Українського ПЕН, Національної спілки письменників України, Асоціації українських письменників.

Номінантка Національної премії України імені Тараса Шевченка та премії імені Шолом-Алейхема. Лауреатка мистецької премії «Київ» імені Євгена Плужника, премій імені Олександра  Білецького, Василя Мисика.

Твори друкувалися в Австралії, Великій Британії, Канаді, Литві, Польщі, США, Чехії.

bottom of page