Народилася 1 травня 1992 року в Луцьку, у родині вчительки зарубіжної літератури та юриста. Батьки завжди були активними у громадсько-політичному житті, брали участь у Помаранчевій революції, потім – у Революції Гідності.

Я з дитинства жила у світі книжок: влітку читала усі списки літератури і додатково – книги за маминими порадами. Попри те, що в старших класах я мала найбільше прогулів у класі, ЗНО здала на одні з найвищих балів й вступила на бюджет одразу в кілька університетів (зокрема, Могилянку та львіський Франка). Зрештою обрала лишитися в рідному місті та вступила у Волинський національний університет імені Лесі Українки. Там вивчала філософію та релігієзнавство (мою справжню академічну любов). Згодом здобула другу магістерську освіту з права, спеціалізуючись на міжнародному гуманітарному. Обидва дипломи з відзнакою.

У юності багато мандрувала: жила місяць в Італії, кілька місяців працювала у США за програмою Work & Travel, потім були численні програми обміну в Європі. З підліткового віку цікавилась політикою, тому у 2013-му переїхала до Києва на офіційне стажування у Верховній Раді України.

Влітку 2014 року мій батько, Сергій Климчук, добровільно пішов на фронт у батальйон «Айдар» і загинув у бою у селищі Хрящувате Луганської області. Відтоді я разом із мамою почала волонтерити. На честь батька названо вулиці у двох населених пунктах.

З 2014 по 2018 рік я працювала у Верховній Раді помічницею двох народних депутатів, опікувалась темами ветеранів російсько-української війни, міжнародних відносин та парламентської діяльності.

Пізніше, у Фонді родини Богдана Гаврилишина, була національною координаторкою програми «Молодь змінить Україну», реалізовуючи її в усіх 24 областях і організовуючи навчальні поїздки для молодих лідерів до шести європейських країн.

З 2021 року є старшою керівницею програми «Український фонд швидкого реагування» в міжнародній організації IREX. Це багатомільйонна програма міжнародної допомоги Україні у воєнний час (фінансується Держдепартаментом США). Вона фокусується на підтримці ветеранів і ветеранок (протезування, реабілітація, реінтеграція), наданні обладнання рятувальникам ДСНС та медикам, розробці державних політик, а також допомозі звільненим із полону.

До повномасштабного вторгнення встигла відвідати 26 країн, нині вже 29. 24 лютого 2022 року зустріла в Ірпені й евакуювалася до рідного Луцька. Знову повернулася до волонтерства (станом на зараз зібрала понад 1 млн. грн. для Сил оборони). Відразу вирішила залишатися в Україні, за винятком коротких відпусток. Після деокупації повернулась в Ірпінь, де наш квартал у всьому місті зазнав найбільше руйнувань.

Окрім письменства, роботи та подорожей, моєю великою пристрастю є біг: я двічі пробігла марафон (42 км.) і понад сім разів – напівмарафон (21 км.). Заміжня. З чоловіком ми разом з 2013-го. Моє місце сили – мамин дім біля лісу на Волині з її песиками, врятованими з вулиці й війни.

Писати почала ще з восьми років, але справді серйозно - з 2022-го, коли війна й відчуття скороминучості життя не лишили мені інакшого вибору.

Отож, сьогодні поєдную управління міжнародною програмою з творчістю: пишу прозу й есеї.