top of page

Олена Боряк

етнологиня, докторка історичних наук, старша наукова працівниця Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф

Закінчила історичний факультет Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, кілька років викладала історію в середніх школах м. Києва.  Після закінчення аспірантури в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (1987) та захисту кандидатської дисертації «Традиційні знання, обряди та вірування українців, пов’язані з ткацтвом» (1989) працювала на посадах молодшого, старшого та провідного наукового співробітника.


Упродовж 10 років викладала курс етнології в Київському національному університеті театру, кіно та телебачення ім. Івана Карпенко-Карого (1991–2001); була авторкою та ведучою культурологічної програми в Українській службі «Радіо Свобода» (1999–2003).


2001–2002 рр. брала участь в програмі академічних обмінів ім. Фулбрайта (США, Університет Вірджинія); у якості запрошеної професорки викладала курс української етнології в Університеті Альберта (Канада).


2010 р. захистила докторську дисертацію «Інститут акушерства і постать повитухи в традиційній культурі українців (історія, ритуал, міфологія)». Дослідницька проблематика студій академічного періоду Олени пов’язана з широким колом питань етнічної та етнокультурної історії України, духовної культури українців.


Від 2016 р. працює в складі Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф Державного агентства України з управління зоною відчуження (при Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України). Основна місія Центру — врятування і збереження комплексу матеріальної та духовної спадщини ураженого катастрофою цілісного етнокультурного регіону Українського Полісся, що постраждав від Чорнобильської катастрофи. Також Центр займається пошуком та інтерв’юванням переселенців із зони відчуження Чорнобильської АЕС — тих, які примусово або самостійно переселилися з населених пунктів, віднесених до зони лиха. У складі  20 комплексних та тематичних історико-етнографічних експедицій разом з колегами Олена обстежила близько 300 поліських сіл, має близько 400 годин аудіозаписів інтерв’ю, зокрема з проблематики родильної та поховальної обрядовості поліщуків.


З початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України долучилася до усноісторичного проекту «Гуманітарні аспекти російсько-української війни: історико-культурні візії та сучасні стратегії виживання», мета якого — збір усних історій про воєнне повсякдення мешканців окупованих та блокованих сіл Чернігівщини та Київщини (лютий-квітень 2022). Проміжним підсумком став збірник усних свідчень: «Чернігів у війні: 2022. Голоси очевидців» (2024), виданих у співпраці з колегами.


Олена є авторкою понад 150 друкованих праць, зокрема монографій: «Ткацтво в обрядах та віруваннях українців (середина ХІХ – початок XX ст.)»  «Україна — етнокультурна мозаїка», «Інститут акушерства і постать повитухи у традиційній культурі українців (історія, ритуал, міфологія)»,«Як янгол вестиме до Бога: поховальна обрядовість українсько-білоруського пограниччя», «Мар’їнка: етнокультурний портрет українського селища на Донеччині кінця 1920-х рр.», науково-довідкового видання «З історії народознавства в Україні: Каталог етнографічних програм (друга половина XVIII–XX ст.)». Співавторка низки колективних монографій та упорядниця наукових збірників, зокрема: «Українці: народні вірування, повір’я, демонологія», «Тіло в текстах культур», «Етнографія статевого життя й тілесності», «Криптадії Федора Вовка: винайдення сороміцького. Етнографія сексуальності на межі ХІХ–ХХ століть».


Олена заміжня, має двох дітей і чотирьох онуків. Усе життя авторки було насичене роботою, вона пригадує, що навіть півтора десятки років поспіль не могла особисто привітати сина з днем народження, бо в серпні постійно була в експедиції.


Вони з чоловіком завжди багато подорожували, багато років поспіль возили дітей у Крим. На початку 2000-х Олена відкрила для себе Північну Америку. Її родина брала автівку і спочатку здійснила на ній подорож від Шарлотссвілла (штат Вірджинія) до Монреаля (Канада), а вдруге — від Г’юстона до Лос-Анжелеса (через Grand Canyon та Death Valley).


Потім подорожували Європою. Олена згадує чотири виїзди по 5–6 тис. км кожний. Авторка говорить, що вже немає того драйву до поїздок, як був до війни.


Наразі авторка має нове хобі — Олена почала вирощувати троянди.

bottom of page